Вночі, коли гойдає маятник кохання

між Вічно і Ніколи,

б’єш твоїм словом в Місяць серця,

і твоє блакитне грізне

око сягає тверді неба.

З глибини, із сонної пітьми

лісів до нас приносить вітер шепіт,

й блукає спізнення, значне, як обрис майбуття.

Що зараз лиш підноситься й спадає,

призначений в душі глибинах поховати:

сліпий як погляди, якими обмінялися,

як поцілунок часу на устах.

Nachts, wenn das Pendel der Liebe schwingt

Nachts, wenn das Pendel der Liebe schwingt

zwischen Immer und Nie,

stösst dein Wort zu den Monden des Herzens

und dein gewitterhaft blaues

Aug reicht der Erde den Himmel.

Aus fernen, aus traumgeschwärztem

Hain weht uns an das Verhauchte,

und das Versäumte geht um, gross wie die Schemen der Zukunft.

Was sich nun senkt und hebt,

gilt dem zuinnerst Vergrabnen:

blind wie der Blick, den wir tauschen,

küsst es die Zeit auf den Mund.