Знову в’ється твоє волосся, коли плачу я.

Ти блакиттю своїх очей

накриваєш стіл нашій любові: шлюбне ложе

між літом і осінню.

Ми п’ємо, що зварив хтось, не я,

і не ти, і не третій:

ми ковтаємо пустку й кінець.

Ми вдивляємось в люстро морських глибин

і хапаємо спішно поживу:

ніч - це ніч, починається вранці вона

і мене направляє до тебе.

Die Jahre von dir zu mir

Wieder wellt sich dein Haar, wenn ich wein. Mit dem

Blau deiner Augen

deckst du den Tisch unsrer Liebe: ein Bett zwischen

Sommer und Herbst.

Wir trinken, was einer gebraut, der nicht ich war,

noch du, noch ein dritter:

wir schlürfen ein Leeres und Letztes.

Wir sehen uns zu in den Spiegeln der Tiefsee und

reichen uns rascher die Speisen:

die Nacht ist die Nacht, sie beginnt mit dem Morgen,

sie legt mich zu dir.