Париж, кораблик, що у чарці кинув якір:

так зупинившись за твоїм столом, я п'ю за тебе,

я п'ю так довго, доки серце ти туманиш,

так довго, доки не заллю Париж сльозами,

так довго, доки курс не візьму в серпанок дальній,

що огорта наш світ, де Ти є в кожній гілці,

на ній повисну, наче лист, у трепетнім мовчанні.

AUF HOHER SEE

Paris, das Schifflein, liegt im Glas vor Anker:

so halt ich mit dir Tafel, trink dir zu.

Ich trink so lang, bis dir mein Herz erdunkelt,

so lange, bis Paris auf seiner Träne schwimmt,

so lange, bis es Kurs nimmt auf den fernen Schleier,

der uns die Welt verhüllt, wo jedes Du ein Ast ist,

an dem ich hänge als ein Blatt, das schweigt und schwebt.