Під аркою з мечів видніється ясно-зелений обрис серця.

Блискучі леза: хто для смерті ними вбраний без дзеркал?

Тут наливають в кубки сум воскреслий:

росте він наче цвіт, а його п'ють, хоча він не вода,

він маргариткою наворожив кохання найсумніше,

на найпечальнішій подушці ложа для найважчих кіс...

Але тут був лише жахливий блиск заліза,

і якщо знову щось блисне, це буде меч.

Ми осушили кубок за столом, що дзеркало подало:

він розколовся там, де ми зелені, наче лист!

DAS GEHEIMNIS DER FARNE
Im Gewölbe der Schwerter besieht sich der Schatten laubgrünes Herz.

Blank sind die Klingen: wer säumte im Tod nicht vor Spiegeln?
Auch wird hier in Krügen kredenzt die lebendige Schwermut:
blumig finstert sie hoch, eh sie trinken, als wär sie nicht Wasser,
als wär sie ein Tausendschön hier, das befragt wird nach dunklerer Liebe,
nach schwärzerem Pfühl für das Lager, nach schwererem Haar . . .

Hier aber wird nur gebangt um den Schimmer des Eisens,
und leuchtet ein Ding hier noch auf, so sei es ein Schwert.
Wir leeren den Krug nur vom Tisch, weil uns Spiegel bewirten:
einer springe entzwei, wo wir grün sind wie Laub!

Ансельм Кіфер "Тайна папороті", Париж, Виставка пам'яті Пауля Целана і Інґеборґ Бахман