Мовчи! Я заганяю шип у твоє серце,

Тому що троянда, троянда

мов привид стоїть біля дзеркала, вона кровоточить!

Вона вже кровоточила, коли ми Так і Ні змішали,

Коли ми напилися,

бо келих, що впав зі столу, задзвенів:

сповістивши про ніч, що темнішала довше за нас.

Ми пили спраглими устами:

те, що смаком було, як жовч,

але пінилось, як вино –

Я променився в твоїх очах,

і язик лопотів нам солодке...

(Лопотів, лопотів знов те ж саме)

Мовчи. Шип проникає все глибше в серце:

він у союзі з трояндою.

STILLE!

Stille! Ich treibe den Dorn in dein Herz,

denn die Rose, die Rose

steht mit den Schatten im Spiegel, sie blutet!

Sie blutete schon, als wir mischten das Ja und das Nein,

als wir schlürften,

weil ein Glas, das von Tisch sprang, erklirrte:

es läutete ein eine Nacht, die finsterte länger als wir.

Wir tranken mit gierigen Mündern:

es schmeckte wie Galle,

doch schäumt’ es wie Wein –

Ich folgte dem Strahl deiner Augen,

und die Zunge lallte uns Süße. . .

(So lallt sie, so lallt sie noch immer.)

Stille! Der Dorn dringt dir tiefer ins Herz:

es steht im Bund mit der Rose.