Хто рве своє серце з грудей вночі,

        торкається той троянди.

Його пелюстки її й шипи.

Йому вона в чашу ллє трунок.

Йому ставить миску зі світлом.

Йому шепотить тінь кохання.

Хто рве своє серце з грудей вночі

          і кидає його ввись:

того не спіткає невдача.

Той каменем побиває.

Тому дзвенить з годиника кров.

Тому з рук час вибиває години:

він вправі грати кращим м’ячем

й судити про тебе й про мене.

Paul Celan WER SEIN HERZ AUS DER BRUST REIßT

Wer sein Herz aus der Brust reißt zur Nacht,

          der langt nach der Rose.

Sein ist ihr Blatt und ihr Dorn.

Ihm legt sie das Licht auf den Teller.

Ihm füllt sie die Gläser mit Hauch.

Ihm rauschen die Schatten der Liebe.

Wer sein Herz aus der Brust reißt zur Nacht

          und schleudert es hoch:

der trifft nicht fehl.

Der steinigt den Stein.

Dem läutet das Blut aus der Uhr.

Dem schlägt seine Stunde die Zeit aus der Hand:

er darf spielen mit schöneren Bällen

und reden von dir und von mir.