Списи птахів перелітних пролетіли над муром давно,

Скалка у серці вже знана і море над нами,

Закриті глибини горбів від зірок південних країн –

Отруйна зелень байдужа, як очі, відкриті смерті...

Ми збирали у пригоршні краплі джерел:

Воду з незнаних місцин, де не погубить кинджал.

Ти пісню співав, ми плели для туману тенета:

можливо за нами заявиться кат, і серце здригнеться;

можливо, чекає тюрма, де наставлять, горланячи, шибениць,

можливо, спотворять нас бороди, і збагряніє русяве волосся...

Скалка у серці вже знана, море над нами. 

ASCHENKRAUT

Zugvogel Speer, die Mauer ist längst überflogen, 
der Ast überm Herzen schon weiß und das Meer über uns, 
der Hügel der Tiefe umlaubt von den Sternen des Mittags — 
ein giftleeres Grün wie des Augs, das sie aufschlug im Tode. . .

Wir höhlten die Hände zu schöpfen den sickernden Sturzbach: 
das Wasser der Stätte, wo’s dunkelt und keinem gereicht wird der Dolch. 
Du sangst auch ein Lied, und wir flochten ein Gitter im Nebel: 
vielleicht, daß ein Henker noch kommt und uns wieder ein Herzschlägt; 
vielleicht, daß ein Turm sich noch wälzt über uns, und ein Galgenwird johlend errichtet; 
vielleicht, daß ein Bart uns entstellt und ihr Blondhaar sichrötet…

Der Ast überm Herzen ist weiß schon, das Meer über uns.