Прибирати, прати, випране віджимати,

в тебе стільки важкої роботи, дівчино.

Все ти умієш. Варити і цілувати.

Навіть підсмажити шніцель на маргарині.

Мене вважаєш поетом, це серцю мука,

минуло учнівство, а натхнення немає.

Що кажеш, сонце? Вколола булавка руку.

Подмухаю, зав'яжу. Вір, допомагає.

На підвіконні пляшечка йоду сухого,

нігті мої жовті - це нікотин триклятий!

Вату впустив додолу. Не вмію нічого.

Чи написати вірш? Ні, і тобі не варто.

Мені б візок інвалідний. В шахи не граю.

Що б мав робити з парою коней вороних?

Тесля? Садівник? Мене троянди лякають,

Особливо троянди, не колючки на них.

Вмію свистіти, птахів годувати в саду.

З чорного клена летять мені прямо в руки

дрозди і синиці. Ще ворон здаля прибув.

Але тоді був січень, можливо, що лютий.

Věnování

Uklízet, prát a ždímat mokré prádlo,

holka, máš jen samou dřinu.

Ty umíš všecko. Vařit i líbat.

Smaží se řízek na margarinu.

Až do duše raníš, zveš-li mě básníkem,

minul se student, minul povoláním.

Co říkáš, beruško? Tys bodla se do ruky špendlíkem

Pofoukám a zavážu. Svěř se mým dlaním.

Tam za oknem stojí vyschlá lahvička jodu,

jenom nehty mám zažloutlé – ten nikotin proklatý!

Na zem spadla mi vata. Nic nedovedu.

Snad psáti své básně? Ba, ani ty.

Měl jsem být raději vozkou. Ale neumím šach.

Co bych si počal s párem černých koní?

Snad tesař? Zahradník? Mám z růží strach,

víc z růží nežli z trní.

Dovedu jenom hvízdat a krmit ptáky v parku.

Na ruku slétnou dolů z černého javoru

kosi a sýkory. I vrána přiletěla z dálky.

Ale to bylo v lednu neb v únoru.