День плаче ... День туманами вражає,

в'язальниця з женцем пішли косити – немає.

Трава зелена, очі блакитні, очі неначе букет фіалок,

мудрі, як фіалки, очі дівчини, яку хлопець пригортає  за талію.

Тяжко кохання жне серпом, як гостра сокира, кохання ранить,

аж дзвони дзвонять, такі очі безпорадні, дорогі і гарні.

Але очікуване щастя, це на подушці вицвілих волошок квіт.

Мати зачарована дзеркалом - дитина розглядає світ.

І так багато болю і краси, боляче краса розквітає,

десь за пагорбом світанок пасеться, небо зорями сяє.

Ніч плаче, плаче здивовано,

у наречених місяць медовий,

ранок відкривати діти прийдуть,

Не повернути це, навряд -

чи повернуть.

LÁSKA

Den pláče… Den je mlhou užaslý,

vazačky s ženci trávu kosit šly –nevrátí se.

Tráva je zelená, oči modré, oči jsou jako trsy fialek

a hoši s děvčaty objímají se v pase, že jsou ty oči jak fialky moudré.

Těžko je žíti láskou a srpem, srp ostrý je a lásku poraní,

oči už nebudou tolik vážit v kráse, až zazní nade vsí klekání

Však se zas dočkají, k štěstí se dočkají požaté chrpy uvadlé,z polštáře

děcko se rozhlédne po kraji – matka je zakleta v zrcadle.

A tak je nejvíc bolesti a krásy, bolestí krása rozkvete,

na kopci pasou se červánky zase, nebe je hvězdami poseté.

A večer pláče, pláče užaslý,

družičky s chlapci na líbánky šly,

zrána jim půjdou děti otvírat,

nevrátí se snad –

nevrátí.