Серце твердить, нема почуттів,

Твердить душа, відсутня ціль.

Марне не спиш ночі й дні,

Розріджуєш кров своїх жил...

Є річки, родіючі як Ніл,

У черепі страх заважає мені,

Не знаю, кому я і що завинив...

О, краще, віддайте мене сатані!

Якщо між вовків довелося жити,

То з ними разом намагайся вити,

Інакше важко ведеться на світі,

Так я ці три роки прожив.

Не плач, ніби ти крокодил,

Як хочеш тримати цицьки чималі,

Вартують вони будь-яких добрих діл...

О, краще, віддайте мене сатані!

Те, що тобі повторював світ,

Призводить лиш до склерозу судин,

Нічого лаять мене  і сварить,

Повірте мені, я радо би снив..

Могли б мене втішити фей танкИ.

То каша від них у моїй голові,

Коли уявляю я їхні задки?

О, краще, віддайте мене сатані!

Послання:

У мене вже не лишилося сил.

Візьміть мою слабкість, що шкодить мені.

Хто виправить мій шершавий стиль?

 О, краще, віддайте мене сатані!

Balada osmnáctá 
v níž se oslovuje ďábel 

Mé srdce, ty prý nemáš cit. 
Má duše, ty prý nemáš cíl. 
Tak marně dnem i nocí bdít 
a rozřeďovat krev mích žil… 
Jsou řeky, úrodné jak Nil, 
jsou lebky, v nichž to věčně straší. 
Ne, nevím, komu bych se mstil… 
Vem si mě raděj, satanáši! 

Nechtěl jsem jen tak s vlky výt, 
a jestli jsem též s nimi vyl, 
to proto, že je těžko žít, 
jak já jsem přes tři roky žil. 
Nepláči jako krokodýl, 
jen konstatuji, milí braši, 
že už to nevydržím díl … 
Vem si mě raděj, satanáši! 

To, čemu říkává se klid, 
bývá jen kornatění žil. 
Nechtěl jsem spílati a klít, 
věřte mi, raději bych snil. 
I mne by těšil tanec víl. 
Což ta to mohu, že jsem v kaši? 
Kdy už mi prostřelíte týl? 
Vem si mě raděj satanáši! 

Poslání: 
Již budu na konci svých sil. 
z mé sešlé mlýnice se práší. 
Kdo opraví můj drsný styl? 
Vem si mě raděj, satanáši!