Хто б міг сказати, що це моя доля

Бачити дощ крізь відображене літературою,

Розводи на руїнах схожими на знаменитостей,

Дахи автобусів виблискують наче риби

І ця меланхолія яка переповнює гулом.

Тут немає неба,

Тут немає горизонту.

В мене є великий стіл для всякої роботи

І крісло, яке повертається, коли я хочу піти.

Ще один день закінчується і це доля.

Мені рідко вдається вибрати час сумувати:

Завжди звучить наказ, телефон, дзвінок,

І звичайно, заборонено плакати над книгами

Тому що недобре, якщо розпливається фарба.

Ángelus

Quién me iba a decir que el destino era esto

Ver la lluvia a través de letras invertidas,
Un paredón con manchas que parecen prohombres,
El techo de los ómnibus brillantes como peces
Y esa melancolía que impregna las bocinas.

Aquí no hay cielo,
Aquí no hay horizonte.

Hay una mesa grande para todos los brazos
Y una silla que gira cuando quiero escaparme.
Otro día se acaba y el destino era esto.

Es raro que uno tenga tiempo de verse triste:
Siempre suena una orden, un teléfono, un timbre,
Y claro, está prohibido llorar sobre los libros
Porque no queda bien que la tinta se corra.