Він проводить ночі після своєї смерті

волочачи ланцюги в похмурому

великому будинку, як йому призначено.

З першими променями сонця він засинає,

загорнувшись у своє простирадло.

Усі вже померли: його батьки,

жінки, яких він кохав, коли був молодим

і та, яка з ним постаріла, боги

його дитинства, давні товариші.

Що з ними сталося. У якому світі

вони лякають людей. Коли

я знову обійму їх, навіть

мертвих, вночі і в такому вигляді.

EL FANTASMA

Se pasaba las noches de su muerte

arrastrando cadenas por el lóbrego

caserón que le fuera destinado.

Al despuntar el alba se dormía,

hecho un ovillo con su propia sábana.

Todos habían muerto ya: sus padres,

las mujeres que amó cuando era joven

y la que envejeció con él, los dioses

de su infancia, los viejos camaradas.

Qué habría sido de ellos. En qué mundo

asustarían a la gente. Cuándo

volvería a abrazarlos, aunque fuese

muerto, de noche y con aquella facha