для Аліси

Ти, я, кохання, верхи, на зімлілі

схили смерканням золотим

вертається журба, ти, я, тепло вогнів

серед пітьми, що затопила

півсвіту, пущені повіддя,

на рукаві два соколи, навколо

поля змагаються зі смертю,

відстоюючи літо і життя,

проти дверних запорів, проти шрамів,

проти мовчання, проти забуття,

проти соборів, де сховалися

облудна скнарість, лиходійство,

ти, я, удвох шукаємо емоцій,

середньовічних, вічних, верхи,

прямуємо в нікуди, будуть

при кожнім кроці орхідеї ночі

рости за нами, падатиме в пил

на заході розмитий обрис сонця,

ти, я в країні, застланій туманом,

на конях верхи, два коханці,

які серця з'єднали прагненням

звитяги, блискавиць, світанків,

і скачемо в пітьму таємно,

немов розвінчані король і королева.

Мадрид, 22 травня 2008 р.

Luis Alberto de Cuenca "Paseo vespertino"
                                                       para Alicia
Tú y yo, amor, a caballo, por las suaves
laderas de un crepúsculo dorado
que vira a negro, tú y yo, luces tibias
frente a la oscuridad que va anegando

esta parte del mundo, rienda suelta,
sendos halcones en los puños, campo
a través, contra el tiempo de la muerte,
a favor de la vida y del verano,
contra cerrojos, contra cicatrices,
contra el silencio, contra el desamparo,
contra esos templos donde se refugian,
ávidos de mentiras, los malvados,

tú y yo solos en busca de emociones,
medievales y eternos, a caballo,
rumbo a ninguna parte, mientras brota
la orquídea de la noche a cada tranco
y queda atrás, hundiéndose en el polvo,
la borrosa silueta del ocaso,
tú y yo por los países de la bruma,
picando espuelas, dos enamorados
que unen sus corazones en la fronda
donde alumbran, gloriosos, los relámpagos,
y cabalgan oscuros por lo oscuro,
como un rey y una reina destronados.
Madrid, 22 mayo 2008.