Гіганти з криги явилися до мене знову.

Не в снах. При світлі дня. В шоломах

сяючих, з обличчями потворними і злими.

Я так злякався, що не знав, як їм сказати,

що ти пішла. Вони записували все,

я проклинав той час, коли створив Бог світ,

я присягався Вовчими зубами і пащами

Драконів, я вивергав жахаючі погрози,

блюзнірства й богохульства, трощив книжки і диски.

Переконавшись, що тебе немає, лиш після цього,

застерегли, що де ти зараз є, вони знайдуть

і заберуть тебе в довічне рабство.

Моє кохання, де ти є, не відчиняй їм двері.

Хай навіть удають із себе охоронців

і стверджують, що саме я прислав їх.

Luis Alberto de Cuenca "Los gigantes de hielo"

Han vuelto los Gigantes de Hielo a visitarme.
No en sueños. A la luz del día. Con los yelmos
relucientes y el rostro selvático y maligno.
Tenía tanto miedo que no supe decirles
que te habías marchado. Lo registraron todo,
maldiciendo la hora en que Dios creó el mundo,
jurando por los dientes del Lobo y por las fauces
del Dragón, escupiendo terribles amenazas,
blasfemando y rompiendo los libros y los discos.
Al ver que tú no estabas se fueron, no sin antes
anunciar que darían con tu nuevo escondite
y serías su esclava hasta el fin de los tiempos.
Donde estés, amor mío, no les abras la puerta.
Aunque se hagan pasar por hombres de mi guardia
y afirmen que soy yo quien los envía.