З чубком, вистриженим до брів [1], рвала квіти я біля воріт.

На бамбуковому кийку приїздив ти, як на коні.

Разом, сидячи на стільці, грались жменею синіх слив.

У Чан'ані [2] двом дітям були не відомі підозри і гнів.

Вийшла заміж за тебе я у свої чотирнадцять років [3],

Засоромлена, я тоді посміхнутись не сміла тобі,

Закривала обличчя своє, відверталася до стіни,

Обернутись не сміла хоча б мене звав тисячі разів.

Посміхнулась в п'ятнадцять літ і не хмурила більше брів.

Тільки б разом, аж доки ми не обернемось в попіл і пил.

Тоді вірила я, що ти, як Вейшен [4], будеш вірний мені,

Як побачити скелі змогти, де дружини ждуть чоловіків?

Ти в шістнадцять поїхав кудись за Янью [5], за каньйон Кутанг [6].

Неприступний у червні Янью [7], з неба чуються плачі мавп.

На слідах твоїх у дворі вже зелені мохи розрослись,

Надто густо, не промести. Осінь, вітер, падає лист.

Пролітають метеликів пари над травою в осіннім саду.

Вони серце моє розірвали. Зблідли барви обличчя від дум.

Як відправишся вниз по Янцзи [8], прошу, вишли негайно листа.

Я найдовші дороги пройду, щоб зустріти тебе в Чанфенша [9].

[1] Маленькі китайські дівчатка традиційно носили чілку, яка закривала чоло. Лі Бо говорить, що це подружжя було знайоме з раннього дитинства.

[2] Чан'ань (長安, 长安, Cháng'ān, «вічний спокій») - стародавня Західна або Верхня столиця кількох китайських держав, пункт призначення торгових караванів, які йшли Великим шовковим шляхом у Китай. В добу династії Тан розрізнені містечка тут об'єдналися у єдине місто, яке отримало назву Чан'ань і стало столицею династії. Місто нагадувало за формою прямокутник, розбитий на рівновеликі квартали, як шахова дошка. Населення Чан'аню у середині 8 століття становило понад 1 мільйон осіб і було найбільшим урбанізованим центром тогочасного світу. В добу династії Мін столицю перенесено в Пекін, а Чан'ань перейменовано в Сіань.

[3] В Китаї дівчат видавали заміж у віці від 13 до 22 років.

[4] Вейшен - юнак, який під час повені обхопив опору мосту, щоб виконати обіцянку, дочекатися тут своєї коханої. Юнак потонув. Дівчина, дізнавшись про його смерть, кинулася в річку і теж потонула. Історія згадується в “Чжуанцзи”, другому за значенням тексті даоської філософської та релігійної традиції.

[5] Риф Янью розташований на річці Янцзи у гирлі ущелини Кутанг, мав у ширину близько 70 метрів. Влітку його частково ховає піднята вода.

[6] Кутанг - відразу за древнім селом Байдичен (白帝城) річка Янцзи проходить між горою Чицзя (赤 甲 山) на півночі та горою Байян (白 鹽山) на півдні. Місце, де проходить річка між цими горами, називають ворота Куймен (夔門), це вхід до ущелини Кутанг - першої з трьох ущелин Янцзи. Гори по обидва боки сягають  у висоту 1200 метрів. Ущелина Кутанґ має лише 8 кілометрів в довжину, але вона найвужча з трьох ущелин. В найширшому місці має лише 150 метрів. Поєднання вузьких каньйонів серед високих гір створює вражаючі краєвиди. Ущелину Кутанг вважають найкрасивішою з усіх трьох ущелин.

[7] Риф Янью непрохідний у червні. В поемі Лі Бо події відбуваються в п’ятому місяці місячного календаря (тобто у червні за григоріанським календарем), коли повені роблять водний шлях недоступним. У стародавніх книгах зафіксовано, що мандрівники, які бажали пройти через ущелину Кутанг, повинні були підніматися вгору по річці ранньою весною, а спускатися вниз по річці восени. Тому героїня починає очікувати повернення чоловіка, коли побачить осінніх метеликів та опале листя.

[8] Янцзи - найдовша річка Китаю, з довжиною 6300 км займає третє місце у світі. Китайська назва长江 Cháng Jiāng (Чан Цзян) - Довга ріка

[9] Чанфенша  - місто на відстані близько 200 миль від Чан'аня вгору по Янцзи. Дружина так прагне побачити свого чоловіка, що готова йти йому назустріч до пристані в Чанфенша, куди прибуде його корабель.

A Song of Changgan

When I first wore bangs, I played

before the front gate, picking flowers.

You came straddling a bamboo stick in imitation of horse-riding,

and lounged around the bench, fiddling with green plums.

We lived at Changgan in the downtown area

as two little children without misgivings or suspicions.

At fourteen I became your wife.

Shyness prevented me from smiling.

Facing the dark wall with drooping head, I would not turn around

even if you called my name for a thousand times.

At fifteen I began to relax my eyebrows and smile.

I was willing to be with you until we turned into dust and ashes.

I used to believe that you would be as dependable as Weisheng, but

how could I foresee my mounting the high terrace for wives expecting their husbands’ return?

At sixteen you went away, somewhere

far beyond the Yanyu Reef of the Qutang Gorge.

The Reef was unapproachable in June,

and the sky resounded with monkeys’ whining.

Your former footprints on the doorstep

were covered by green mosses

too thick to be swept away.

This autumn, leaves fall early in wind.

August butterflies came in twos,

dancing above the grass in the west garden.

At the sight my heart was broken

And the color of my face faded as I sat brooding.

Sooner or later, if you will come down the Yangtze River,

Please send me a letter in advance.

Regardless of the distance, I will go

all the way to Changfengsha to meet you.

长干行

妾发初覆额，

折花门前剧。

郎骑竹马来，

绕床弄青梅。

同居长干里，

两小无嫌猜。

十四为君妇，

羞颜未尝开。

低头向暗壁，

千唤不一回。

十五始展眉，

愿同尘与灰。

常存抱柱信，

岂上望夫台?

十六君远行，

瞿塘滟滪堆。

五月不可触，

猿声天上哀。

门前迟行迹，

一一生绿苔。

苔深不能扫，

落叶秋风早。

八月蝴蝶来 (or: 黄)，

双飞西园草。

感此伤妾心，

坐愁红颜老。

早晚下三巴，

预将书报家。

相迎不道远，

直至长风沙。