Вітаю Вас, Гість
Головна » Статті » Поезія » Лі Бо

Дивлюся в дзеркало і пишу про заповітне

Хто дао досягнув, той не підвладний часу.

Хто дао не знайшов, того чекає старість.

Сміюся з себе, коли в дзеркалі я бачу.

Волосся біле, наче в паморозі трави.

Зітхання марні, і пуста жалю глибінь.

Чому так висохла? – у тіні запитаю.

Як слива з персиком, мовчить зі мною тінь.

Я зовсім скоро стану дідом із Няньшаню.

Категорія: Лі Бо | Додав: Kunigunde (18.05.2014)
Переглядів: 314 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: