Учора ввечері від того

я злякався, що уявив,

як стану прахом, вслід водою,

і жінкою і чоловіком знову

об’єднаними, все завмре

у світлі місяця блідого.

Хвала такій терпимості –

сміялися, сміялись наді мною,

і знову потяглися дні

над пишним покривом Землі

з трави, дерев, і розцвіли

сезони, без видимих резонів.

For No Clear Reason 

I dreamt last night 
the fright was over, that 
the dust came, and then water, 
and women and men, together 
again, and all was quiet 
in the dim moon’s light.

A paean of such patience— 
laughing, laughing at me, 
and the days extend over 
the earth’s great cover, 
grass, trees, and flower- 
ing season, for no clear reason.