З собою вітер забирає хмари смутку;

стає садова зелень скарбом прохолоди;

птахи назад за красотою повернулись,

і стелиться на захід золота дорога.

Палай в мені, зоря, вогнем і ароматом;

- бо моє серце як і ти, вечірня зоре! -

примушує завжди палати і кохати,

...а вітер забуття бере з собою горе!

El viento se ha llevado las nubes de tristeza

El viento se ha llevado las nubes de tristeza;

el verdor del jardín es un fresco tesoro;

los pájaros han vuelto detras de la belleza

y del ocaso claro surje un verjel de oro.

¡Inflámame, poniente: hazme perfume y llama;

— ¡que mi corazón sea igual que tu, poniente! — ;

descubre en mí lo eterno, lo que arde, lo que ama,

...y el viento del olvido se lleve lo doliente!