У цей непевний час нічна пітьма приходить,

і серце моє рветься, і очі підіймаю...

Молитися, Венера сходить, їде поїзд

о сьомій, холодає... В небі догорає

заграва, там альтанка, дзвіниця й пальма,

розказують ту повість, яка вже не болить,

в вечірньому тумані зникає, між садами

забутими блукаю, немов дитя, що спить...

І паровоз спішить, і схлипують вагони...

і забирають в світ, якщо він ще існує!

І у моєму сні, вертається додому

блукалець мій в сльозах, самотній і в зажурі.

En estas horas vagas

En estas horas vagas que acercan a la noche,

mi corazón se ahoga y sube hasta mis ojos...

Da la oración, despierta Venus, pasa el coche

de las siete, hace frío... Y allá en los cielos rojos,

el mirador, el campanario, la palmera,

me traen historias viejas, que están ya sin sentido,

como si por la bruma de la tarde, yo fuera

pasando entre jardines, cual un niño dormido...

Y el coche va hacia el tren, y el tren solloza, y lleva

hacia el mundo,.. ¡hacia el mundo, si todavía existe!

Y yo sueño, volviendo, con una patria nueva,

viajero de mis lagrimas, solo, exaltado y triste