Не знаю, хто її забув.

Її знайшов я у траві.

Коли підняв її, відчув

жіночий погляд на собі.

Тремтливий аромат її

на мить війнув і залишив

лиш сон у пам'яті моїй

про чар принадної душі.

Я грав і уявляв її

як зірку, як свою кохану,

як луговий рожевий цвіт,

як тихий весняний світанок;

її невинну, ніжну суть -

яка наповнила журбою,

яка примусила всміхатись

і завершилася виною...

Сумую чи радію я,

сміюся чи ридаю з нею,

та відчуваю я душею

ця жінка слухає мене.

Yo no se quien la olvido...

Yo no se quien la olvido.

Me la encontré por la yerba.

Al cojerla, sentí como

si alguna mujer me viera.

Tenia un aroma vago,

que voló al instante; queda

solo el recuerdo del sueño

del placer de aquella esencia.

Tocando con ella, vi

como novias, como estrellas,

un prado lleno de rosas,

un alba de primavera;

una cosa tierna y pura

— que me inundaba de pena,

que empezaba sonriendo

y acababa entre querellas...

Melancólico o alegre,

sonrio o sollozo en ella,

y siento en mi alma como

si alguna mujer me oyera.