Головна » Статті » Поезія » Хуан Рамон Хіменес |
Я грав на своїй флейті на тихім узбережжі; йшла берегом доріжка з ромашок золотих.
Кришталем стало поле від трепетання вітру; щоб краще мене чути спинилася вода.
Пливли й зникали звуки, духмяний ніжний вечір фантазію мелодій собою золотив.
літали біля мене в повітрі й над водою у парах золотавих метеликів рої.
Схил пагорба медовий, золото винограду, блиск золота лягає на лілій білий цвіт;
там, де струмок прозорий тече в ріку, постало з заходом сонця сяйво вечірньої води...
За сонцем плаче флейта на тихім узбережжі; позаду слід зникає ромашок золотих...
IBA TOCANDO MI FLAUTA Iba tocando mi flauta a lo largo de la orilla; y la orilla era un reguero de amarillas margaritas.
El campo cristaleaba tras el temblor de la brisa; para escucharme mejor el agua se detenía.
Notas van y notas vienen, la tarde fragante y lírica iba, a compás de mi música, dorando sus fantasías,
y a mi alrededor volaba, en el agua y en la brisa, un enjambre doble de mariposas amarillas.
La ladera era de miel, de oro encendido la viña, de oro vago el raso leve del jaral de flores níveas;
allá donde el claro arroyo da en el río, se entreabría un ocaso de esplendores sobre el agua vespertina...
Mi flauta con sol lloraba a lo largo de la orilla; atrás quedaba un reguero de amarillas margaritas...
| |
Переглядів: 99 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0 | |