Квітень! Самотній, убогий,

білий коню мій мого щастя?

- Вибухаючий, наповнений росою,

трояндами; піднесений, окрилений,

зі стрімкими водограями; захоплений

шквалом світла, радісними птахами. -

Твій рвучкий подих, кипінь, твій сік,

мені здається приходять з іншого життя...

Йди сюди, йди сюди, коню мій;

квітень, квітень, ти вернешся,

білий коню

мого втраченого кохання!

- Мої очі його голублять, обіймають,

Чоло його сяє як місяць,

з його вугільно-чорним діамантом. -

Квітню, квітню, і де твій прекрасний вершник,

Моя нещасна любове, моя нещасна любове, квітню!

EPITAFIO IDEAL

¡Abril!, ¿solo, desnudo,

caballo blanco mío de mi dicha?

— Llego rompiendo, llenos de rocío,

los rosales; metiéndose, despedregando

los pesados torrentes; levantando,

ciclón de luz, los pájaros alegres. —

Tu jadeo, tu espuma, tu sudor,

me parece que vienen de otra vida...

¡Ven aquí, ven aquí, caballo mío;

abril, abril que vuelves,

caballo blanco

de mi amor perdido!

— Mis ojos le acarician, apretándole,

la frente blanca cual la luna,

con su diamante negro de carbón. —

Abril, abril, ¿y tu jinete bello?

¡Mi pobre amor, mi pobre amor, abril!