Йшла вранці з річки. Любила.

Схилила голівку щасливу.

Уранці тіло пахтіло,

Мигдалевим милом.

Надвечір у річці тіло,

Як у німфи зелене,

Голову жаром палила

Вода з теплого меду.

Зараз несла жіночу

Утому кохання,

Жіночістю повні плоди,

З водних глибин посталі.

Вона вічне жіноче несла

По стежці з беріз і тіней.

В зарослях билося серце

Схвильоване дивом.

Під шовками тугими

Березові стегна мліли,

Ковзало по її серцю

Мигдалеве мило.

Kobiece

Z rzeki szła wczesna. Kochała.
Chyliła szczęśliwą głowę.
Pachniała porankiem ciała,
Mydłem migdałowem.

Ciału był wieczór w rzece,
Zielony i nimfowy,
Tylko głowie w białej spiece
Nad wodą był żar miodowy.

Teraz niosła kobiece
Znużenie zakochane,
Żeńskie pełne owoce,
W toni wodnie widziane.

Niosła wiecznie kobiece
Ścieżką brzózek i cienia.
W zaroślach waliło serce
Tajnego zapatrzenia.

Pod surowym jedwabiem
Mdlały biodra brzozowe,
Ślizgało się po niej serce
Mydłem migdałowem.