Плаче пані солов'їха в гнізді на калині,

Соловей мав вечеряти о восьмій годині.

У них строго заведено  – вечері, обіди.

Одинадцята минає  – солов'я не видно!

Все холоне: юшка з мушок на  вечірніх росах,

Шість комарів з начинкою, із конвалій соус,

Метелики запечені  в густій тіні гаю,

А на десерт торт з вітерцем у місячнім сяйві.

Може бути, щось сталося? Чи пограбували?

Сіре пір'я висмикали, срібний голос вкрали?

То заздрісний жайворонок! З синами своїми!

Не жаль пір'я - ще відросте, а голос – безцінний!

Аж тут прийшов соловейко, висвистує, скаче...

„Де ти літав? Де барився? Я ж по тобі плачу!”

Соловейко солоденько: „Вибач, наймиліша,

Але такий гарний вечір, що я ішов пішки!”

Spóźniony słowik

Płacze pani słowikowa w gniazdku na akacji,

Bo pan słowik przed dziewiątą miał być na kolacji.

Tak się godzin wyznaczonych pilnie zawsze trzyma,

A tu już po jedenastej - i słowika nie ma!

Wszystko stygnie: zupka z muszek na wieczornej rosie,

Sześć komarów nadziewanych w konwaliowym sosie,

Motyl z rożna, przyprawiony gęstym cieniem z lasku,

A na deser - tort z wietrzyka w księżycowym blasku.

Może mu się co zdarzyło?Może go napadli?

Szare piórka oskubali, srebrny głosik skradli?

To przez zazdrość! To skowronek z bandą skowroniątek!

Piórka - głupstwo, bo odrosną, ale głos - majątek!

Nagle zjawia się pan słowik, poświstuje, skacze...

"Gdzieś ty latał? Gdzieś ty fruwał? Przecież ja tu płaczę!"

A pan słowik słodko ćwierka: "Wybacz moje złoto,

Ale wieczór taki piękny, że szedłem piechotą!"