Бачиш, осені скільки!

Повно, як в цебрі вина,

Це початок лиш  тільки,

Вона  ледь-ледь почина.

Роззолочений серпень

Свої кошики носить,

А трава яка буйна,

так і просить покосу.

Літо в пляшки розлите,

Солод буряно бродить

Корки виб'є в повітря,

Як тримати не годні.

Та старіє і в’яне

Винно-яблучна днина,

Наче листя багряне

На скляному графині.

На гарячім камінні

Спинку ящірка гріє

Трави, трави, як змії,

Вітром вигнуті з міді.

Запах меду і сіна,

Вітер в лузі дрімає,

То зітхне, то повіє,

То у сні завмирає.

В став хмаринки упали

Пелюстками на воду.

Плюскотять обережно,

Щоб не зрушить погоду.

Сонце глибоко входить

В воду, в мене і в землю,

Вітер очі нам мружить

У дрімоті приємній.

Голки варяться хвойні -

В кухні пахощі лісу,

Із олії і бору

Мій відвар золотистий

 Я і вірші примислив.

Знати б, чи допоможуть,

Тихо мовлю, повільно

Про любов і тривогу.

Ось і ти, мій читачу,

Поволі, поволі читай.

Велич літа вмирає,

Величну осінь вітай.

В опустілому парку

Вип’ю осені келих,

В світлі місяця впаду

На остуджену землю...

Strofy o późnym lecie Julian Tuwim

 Zobacz, ile jesieni!

Pełno jak w cebrze wina,
A to dopiero początek,
Dopiero się zaczyna. 

Nazłociło sie liści,
Że koszami wynosić, 
A trawa jaka bujna, 
Aż się prosi, by kosić.

Lato, w butelki rozlane,
Na półkach słodem się burzy. 
Zaraz korki wysadzi, 
Już nie wytrzyma dłużej.

A tu uwiądem narasta 
Winna jabłeczna pora. 
Czerwienna, trawiasta, liściasta,
W szkle pękatego gąsiora.

Na gorącym kamieniu 
Jaszczurka jeszcze siedzi. 
Ziele, ziele wężowe 
Wije się z gibkiej miedzi. 

Siano suche i miodne
Wiatrem nad łąką stoi. 
Westchnie, wonią powieje 
I znowu się uspokoi.

Obłoki leża w stawie, 
Jak płatki w szklance wody.
Laską pluskam ostrożnie,
Aby nie zmącić pogody.
 
Słońce głęboko weszło 
W wodę, we mnie i w ziemię, 
Wiatr nam oczy przymyka. 
Ciepłem przejęty drzemie. 

Z kuchni aromat leśny: 
Kipi we wrzątku igliwie.
Ten wywar sam wymyślilem: 
Bór wre w złocistej oliwie. 

I wiersze sam wymyślilem. 
Nie wiem, czy co pomogą, 
Powoli je pisze, powoli, 
Z miłoscią, żalem, trwogą. 

I ty, mój czytelniku, 
Powoli, powoli czytaj 
Wielkie lato umiera 
I wielką jesień wita 

Wypiję kwartę jesieni,
Do parku pustego wrócę, 
Nad zimną, ciemną ziemię 
Pod jasny księżyc się rzucę.