Я по вулиці пройдуся

Й приставатиму, як завжди…

О, це буде виглядати

Так банально, легковажно!

Ви промовите „Відстаньте,

Це нахабство з боку пана”…

Ах, і що на це сказати,

Як відповісти, кохана?

Але все таки представлюсь

(і дозвольте, натурально).

Хоч і буде, я вже знаю,

Це безглуздо і банально.

Потім виявитись може,

Я у чомусь помиливсь,

Ви себе, цілком можливо,

Переоцінили, міс.

Може бути (не дай Боже!)

Ти литвинка чи гуситка,

Але це із твого боку

Було б бридко, страшно бридко!

Може й так, ви незвичайна,

В очі глянете з любов”ю,

Смутна, мила і кохана…

Як би це було чудово!

І коли піде розмова,

З кожним словом все щиріша,

Подивлюся прямо в очі:

- А чи пані любить вірші?

Дуже це мені цікаво,

Що почую, як спитаю:

Чи то  „Віршами живу я”

Чи то „Віршів …не читаю”.

Буду дуже об’єктивним,

І скажу на це байдуже:

„Я так само, прошу пані”

І… на небо гляну тужно.

А назавтра вишлю квіти

З карткою: „Тобі, кохана”,

Хай роздумує, від кого,

Запитає хай: „Від пана?”

Я ж насвистувати буду

Скерцо хрипко, наче п’яний.

Відповім: „Можливо”…й змовкну

І закохано погляну.

Потім: „Може на вечерю?!

Потім: „Може до кав’ярні?”

Буде „Ах” і варіанти,

Врешті визнайте, я правий.

За вечерю, як відомо,

Поцілунок вірна плата,

Поцілунок (дайте слово!)

Забагато. Але варто.

Зарум’янитесь, звичайно,

Очі долу, як ведеться,

І задихаєте часто,

І тремтячи обіймете.

Як на перший раз, то досить,

Поцілую ручку звісно,

Ви почнете „Ти” казати,

Я візьму за руку міцно.

Проводжатиму до дому,

Не промовивши ні звуку,

Я в очах побачу ваших

Невимовну млосну муку.

Потім кілька слів звичайних,

Потім сцена красномовна:

„Ви одна живете?”… Скаже:

„З тіткою, вона не вдома”.

Моя дивна і солодка!

Снів моїх сердечних мрія!

.......................................

Щоб тебе побило громом!!!!

Приставати я умію!!!

Zupełnie nieznajomej, raz widzianej

...I podejde na ulicy.

I coś powiem, jak to zwykle...

Ach, to będzie wyglądało

Tak banalnie i tak nikle!

Powiesz pewno : "Proszę odejść!

To bezczelność z strony pana" ...

Ach, i coż na takie dictum

Ja odpowiem ci kochana?

Ale w końcu się przedstawię

(i pozwolisz, naturalnie!)

Iznów powiem coś, co będzie

Brzmiało głupio i banalnie

Później może się okazać,

Żem omylił się troszenkę,

Może przecież tak się zdarzyć,

Że przeceni się panienkę.

Może jesteś (nie daj Boże!)

Litwoczynką lub husytką,

Ale to by z twojej strony

Było brzydko, strasznie brzydko!

Może jednak jesteś cudną,

Co w mych oczach miłość zgadnie,

Ukochaną, smętną, słodką...

- Ach, jak to by było ładnie!

No i zacznie się rozmowa,

Słowa coraz bardziej szczersze,

Wreszcie powiem, patrząc w oczy:

-"A czy Pani lubi wiersze?"

Strasznie tedy ciekaw jestem,

Co odpowiesz mi , gdy spytam...

Albo : "Wiersze - to me życie"

Albo : "Wierszy... to nie czytam".

I bezstronnym będąc całkiem,

Powiem na to obojętnie:

"Ja tak samo proszę Pani"

I...na niebo spojrzę smętnie.

A nazajutrz przyślę kwiaty

Z kartką: "Tobie ukochana",

Wnet domyślisz się, od kogo,

Później spytasz : "To od Pana?"

Ja zaś będę pogwizdywał

Scherzo-bemol przenajsmętniej,

Powiem: "może"... i umilknę,

I znów spojrzę (lecz namiętniej)...

Potem"może do cukierni?"

Potem "(może) na kolację?"

Bedą "achy" i wahania,

Wreszcie przyznasz, że mam rację.

Przy kolacji, jak wiadomo,

Trwałe się zawiera pakta,

Pocałuję (daję słowo!)

Trudno. Alea est iacta.

Zarumienisz się banalnie

I banalnie spuścisz oczy,

Gdy twą kibić gibkobrzozą

Drżące ramię me otoczy.

Jak na pierwszy raz - to dosyć

Cmoknę w rączkę na podziękę.

Będziesz mi już "Ty" mówiła

I będziemy szli pod rękę.

Odprowadzę cię do domu,

Milczeć będzie się po drodze.

Będziesz na mnie spoglądała

W niewysłownej, słodkiej trwodze.

Później...kilka słów zwyczajnych,

Później znowu scena niema.

"A czy mieszkasz sama?"...Rzekniesz:

"Nie , u cioci...Lecz jej nie ma".

Moja cudna moja słodka!

Śnie serdecznej mej tęsknicy!

-------------------------------------------

Żeby jasne gromy biły!!!

Muszę podejść na ulicy!!