Я б усе покинув, кинув би одразу,

Восени б поїхав в Кутно чи Серадзу.

В Кутно чи Серадзі, Раві чи Лечиці

Ми змогли б в хатині тихій поселиmься.

Тепло нам було б там, тісно, але мило,

Спали б ми багато і досхочу пили.

Вранці на парканах там співають півні,

Там сусіди добрі, ситі і тупії.

До корчми пішов би, всівся у куточок,

За усим поплакав, що не відбулося.

Розпитав би в тебе, випивши чарчину:

"Ну, і що, кохана? Що, моя єдина?

Жаль розваг, забутих в гамірній  столиці?

Нудишся напевно в Кутно чи Лечиці?"

Не змогла б нічого мовити кохана,

Слухала би вітер в комині дорана...

Думала би довго, почала б журиться:

- Що він тут шукає в Кутно чи Лечиці?

RZUCIŁBYM TO WSZYSTKO...

Rzuciłbym to wszystko, rzuciłbym od razu,

Osiadłbym jesienią w Kutnie lub Sieradzu.

W Kutnie lub Sieradzu, Rawie lub Łęczycy,

W parterowym domu, przy cichej ulicy.

Byłoby tam ciepło, ciasno, ale miło,

Dużo by się spało, często by się piło.

Tam koguty rankiem na opłotkach pieją,

Tam sąsiedzi dobrzy tyją i głupieją.

Poszedłbym do karczmy, usiadłbym w kąciku,

Po tym, co nie wróci, popłakał po cichu.

Pogadałbym z Tobą przy ampułce wina:

"No i cóż, kochana? Cóż, moja jedyna?

Żal ci zabaw, gwaru, tęskno do stolicy?

Nudzisz się tu pewno w Kutnie lub Łęczycy?"

Nic byś nie odrzekła, nic, moja kochana,

Słuchałabyś wichru w kominie do rana...

I dumała długo w lęku i tęsknicy:

– Czego on tu szuka w Kutnie lub Łęczycy?