Odi profanum vulgus*. Костьол чи кав’ярня,

Республіка чи коні, гурт шевців чи армія,

Народи, збори, школи, родина, читальня –

Скрізь загроза і хаос, і пустота фатальна.

В гамірному столітті тиранічні спільноти

Управителів глупих і тупої голоти,

Родить пафос левиний возню мурашину,

Люди нудяться разом в міщанських родинах,

Де в пустому костьолі крикливого папи

Вавилонська руїна – з вавилонської башти.

Почали лопотіти балакучі машини,

А в серцях нас чатує жахка самотина,

В цім столітті недобрім, жорстокім, бундючнім -

Мимо мовчки проходжу: холодним, байдужим.

Odi profanum vulgus et arceo... -  Зневажаю юрму невігласів і уникаю... Горацій, Оди, книга 3:1.

Odi profanum vulgus. Kościół czy kawiarnia,

Republika czy koni, wiec szewców czy armia,

Naród, gmina, rodzina, uczelnia, czytelnia -

Wszystko chaos i zgroza, i pustka śmiertelna.

I w tym hucznym stuleciu tyrańskiej wspólnoty,

Śród głupich wielkorządców i tępej hołoty,

Gdzie patos lwi rozdyma mrówczą krzątaninę,

Gromadząc ludzkość w nudną, mieszczańską rodzinę,

Gdzie pustego kościoła krzykliwi papieże

Na gruzach Babilonu - babilońskie wieże

Wznoszą pośród szwargotu wyszczekanych maszyn,

A chciwa czerń szpieguje samotność serc naszych,

W tym wieku rozjątrzonym, wydętym, okrutnym -

Przechodzę, mijam, milczę: obcy, zimny, smutny.