Як мільйон веселих мокрих мошок,

Як із торби сіють мокре сім”я маку,

Як із банки вистрибнув цей дощик,

Пил осінніх рос, дрібненька мряка.

Ще слабкий, маленький, ледве крапа,

У сталеві барабани бить не здатен,

О! цей дощик молодий, летючі крапки,

Що дощем дорослим хочуть стати.

Громовицями бурхати, лити дужо,

В сіть впіймати й відшмагати місто,

В ринвах плюскотіть, розлить калюжі,

Шибки дзьобати й лишати сльози віспи.

Марив дощик так, маленька мжичка,

Із останніх сил пихато бився,

Що це? Глянь, на дроті крапля невеличка.

Аж злякався горобець. А дощ скінчився.

Deszczyk

Jak wesoły milion drobnych, wilgotnych muszek,

Jakby z worków szarych mokry, mżący maczek,

Sypie się i skacze dżdżu wodnisty puszek,

Rośny pył jesienny, siwy kapuśniaczek.

Słabe to, maleńkie, ledwo samo kropi,

Nawet w blachy bębnić nie potrafi jeszcze,

Ot, młodziutki deszczyk, fruwające kropki,

Co by strasznie chciały być dorosłym deszczem.

Chciałyby ulewą lunąć w gromkiej burzy,

Miasto siec na ukos chlustającą chłostą,

W rynnach się rozpluskać, rozlać się w kałuży,

Szyby dziobać łzawą i zawiłą ospą...

Tak to sobie marzy kapaninka biedna,

Sił ostatkiem pusząc się w ostatnim dreszczu...

Lecz cóż? Spójrz: na drucie jeździ kropla jedna.

Już ją wróbel strząsnął. Już po całym deszczu.