Володіння води. Тут штучне освітлення,

Серед рослин виникають ліниво рибки.

Я, нерішуче, дивлюсь на диво подвійне,

Уявний зариблений океан, з-за шибки.

Неначе сумний театр у тім кубометрі

Морських глибин, проживаючих в пансіоні.

Вода, наче смертельне зелене повітря,

Обман збільшених розмірів і заломлення.

Пливуть з імли різьблені водні метелики,

Майже-квіти, зітхають... страшно, чи виростуть.

Мислиш: срібні сплески, спливають миттєвості,

Мислиш: як сумно бути весною рибою.

Мислиш довго й розчулено. І власні очі,

Сірі очі тонуть, поряд на склі відбитки

Риб’ячих – роздивляється оком пророчим

Смутне море, впіймане в осліплі орбіти.

Akwarium

Dziedzina jest wodnista. Światłu tu nieswojo,

Rośliny się leniwie przemieniają w ryby.

I ja, chwiejny, wpatrzony, jak się dziwy dwoją,

Myślami zarybiłem ocean zza szyby.

Mgli się teatr żałosny w tym sześciennym metrze

Morskich głębin, żywiołu na emeryturze.

Woda jest jak śmiertelne, zielone powietrze,

Łudzące grą załamań i płonnych wydłużeń.

Wioną z mgiełek wycięte podwodne motyle,

Ledwo-kwiaty, co dyszą... aż strach, że urosną.

Myślisz: pluskają srebrne, upłetwione chwile,

Myślisz: o, jakże smutno być tu rybią wiosną.

Myślisz długo i czule. I własne twe oczy,

Szare oczy topielcze, za taflą odbite,

Rybieją - i wlepione spojrzeniem proroczym

Smutne morze wciągają w oślepłą orbitę.