I круг мене образи із трьох десятиліть засада й напад; у води прочани; жде суду Кейсмент варта хмурі ґрати кліть; пиха із шалом Ґриффіта вінчають; О'Гіґґінс Кевін ликом благородний чий дух без втоми серце до спокут нездатне сховать не міг шляхетний ніжний погляд; благословляє революція солдатів
ІІ
ось біскуп чи абат підносить руку вгору "моя Ірландіє" кажу до триколора "не мертва юності моєї а весела безмірний твір уяв і мрій поетів хора" перед портретом жінки раптом я закляк прекрасна й ніжна по-венеціанськи ми зналися тому вже років п'ятдесят в тій студії хвилин якихось двадцять ІІІ і до нестями рвуть серце мені чуття очі заплющу щоб знести усе пробі де б не поглянув минулий мій час і я в колі зображень милі мені подоби: Августи Ґрегорі син; небіж її Г'ю Лейн "єдиний призвідця" посталого ладу; Гейзл Левері що ще жива і згасла умент немов філід проспівав давню баладу ІV портрет Августи змалював Манчіні "найкращий з часу Рембранта" Джон Сінґ рік авжеж портрет цей величний кипучий а де ж узяти пензля на той случай щоб показать всю гордість і смирення? я в розпачі що може час довести нові зразки в майбутніх поколіннях
але не ті красоти доброчесні V моїм колінам древнім вже несила але в цій жінці в домі тім гостиннім де честь жила усе біда посіла бездітним я гадав "речей коріння тут діти знайдуть" та не вчулось дім упав тепер не плачу я коли кінець настав не мешкать лису в щирій хижці борсука VI (гадав так Спенсер люди так вважали) Августа я Сінґ разом міркували доробок наш пісні промови мали зрости на ріднім ґрунті витривалі немов Антей що дужим ріс з землі до неба й нашу відданість роботі ми в час модерний крізь життя несли для мрій шляхетних і утіх бідноті VII аж ось Джон Синґ, що в грунті корінь має "забув людські слова" дотла хмурний хто з вас до мене з судом приступає за книги лиш мене не осуди прийди і сам вдивись в обличчя друзям в ірландській вічності на виспі жити їм утиш ходу скажи в чім слави горді узи того хто другом був поетам і святим
I Around me the images of thirty years: An ambush; pilgrims at the water-side; Casement upon trial, half hidden by the bars, Guarded; Griffith staring in hysterical pride; Kevin O’Higgins’ countenance that wears A gentle questioning look that cannot hide A soul incapable of remorse or rest; A revolutionary soldier kneeling to be blessed;
II An Abbot or Archbishop with an upraised hand Blessing the Tricolour. ‘This is not,’ I say, ‘The dead Ireland of my youth, but an Ireland The poets have imagined, terrible and gay.’ Before a woman’s portrait suddenly I stand, Beautiful and gentle in her Venetian way. I met her all but fifty years ago For twenty minutes in some studio.
III Heart-smitten with emotion I Sink down, My heart recovering with covered eyes; Wherever I had looked I had looked upon My permanent or impermanent images: Augusta Gregory’s son; her sister’s son, Hugh Lane, ‘onlie begetter’ of all these; Hazel Lavery living and dying, that tale As though some ballad-singer had sung it all;
IV Mancini’s portrait of Augusta Gregory, ‘Greatest since Rembrandt,’ according to John Synge; A great ebullient portrait certainly; But where is the brush that could show anything Of all that pride and that humility? And I am in despair that time may bring Approved patterns of women or of men But not that selfsame excellence again.
V My mediaeval knees lack health until they bend, But in that woman, in that household where Honour had lived so long, all lacking found. Childless I thought, ‘My children may find here Deep-rooted things,’ but never foresaw its end, And now that end has come I have not wept; No fox can foul the lair the badger swept—
VI (An image out of Spenser and the common tongue). John Synge, I and Augusta Gregory, thought All that we did, all that we said or sang Must come from contact with the soil, from that Contact everything Antaeus-like grew strong. We three alone in modern times had brought Everything down to that sole test again, Dream of the noble and the beggar-man. VII And here’s John Synge himself, that rooted man, ‘Forgetting human words,’ a grave deep face. You that would judge me, do not judge alone This book or that, come to this hallowed place Where my friends’ portraits hang and look thereon; Ireland’s history in their lineaments trace; Think where man’s glory most begins and ends, And say my glory was I had such friends. 1938
|