Пішов я ліщиновим лісом,

Бо полум'ям мозок горів,

Ліщинове вудлище зрізав,

Й до нитки зерно прикріпив.

І крила у молей мигтіли,

Як зорі, мов молі, пригасли,

Зерно у потік я закинув

Й форель упіймалась срібляста.

Я залишив її на траві

І вогонь роздувати почав,

Шелеснуло щось на траві,

І ім'я моє хтось назвав:

Дівчина постала у сяйві,

Заквітчана яблуні цвітом,

Ім'я моє проказала

І зникла в ранковому світлі.

Нехай я старію в блуканні

Де горби і рівнина пуста,

Куди вона зникла, дізнаюсь,

Торкнусь рук, поцілую вуста;

Буду з нею в барвистих травах

Й зриватиму їй час від часу

Сонячних яблук злотавих.

Місячних яблук сріблястих.

Надруковано вперше 04/08/1897 під заголовком "Пісня безумного"

Енгус - ім'я бога кохання і поетичного натхнення в кельтській міфології

"Коли я закоханий, я не той, хто закохався, а Енгус, я завжди шукаю Едем чужими очима." Візіонерська надія знайти зниклу дівчину "сильніша і небезпечніша, ніж міг би бути відчай", "надія - це безумство." (З коментарів В.Б.Йєйтса)

Ліщина в кельтській міфології символізує мудрість і пізнання

Цвіт яблуні для Йєйтса має особливе значення, Мод Гонн, своє безнадійне кохання, він уперше побачив серед яблуневого цвіту, її обличчя здавалося сяючим, як яблуневий цвіт, пронизаний світлом. Нарвати плодів з яблуневого цвіту, місячних і сонячних яблук,  - нездійсненна мрія Енгуса.

The Song of Wandering Aengus

I went out to the hazel wood,9

Because a fire was in my head,8

And cut and peeled a hazel wand,

And hooked a berry to a thread;

And when white moths were on the wing,

And moth-like stars were flickering out,

I dropped the berry in a stream

And caught a little silver trout.

When I had laid it on the floor

I went to blow the fire a-flame,

But something rustled on the floor,

And someone called me by my name:

It had become a glimmering girl

With apple blossom in her hair

Who called me by my name and ran

And faded through the brightening air.

Though I am old with wandering

Through hollow lands and hilly lands,

I will find out where she has gone,

And kiss her lips and take her hands;

And walk among long dappled grass,

And pluck till time and times are done,

The silver apples of the moon,

The golden apples of the sun.

"A Mad Song"  04/08/1897