Встану і вийду зараз, й піду до озера Іннісфрі,

І там збудую для себе хатину з гілля і глини: 

Буде дев'ять рядків бобів, вулик для медоносних бджіл;

І я сам на галяві бджолиній.

Там я свій спокій знайду, де спокій по краплі стікає,

Коли вранці співає цвіркун, тиша пливе з фіранок;

Там опівніч все мерехтить, опівдень лілове сяйво, 

І надвечір політ коноплянок.

Встану і вийду зараз, аби постійно вночі і вдень

Міг чути як тихо об берег хвиля озерна б'ється;

І коли я стою на тротуарі або на шосе,

Відчуваю це глибоко в серці.

The Lake Isle of Innisfree

I will arise and go now, and go to Innisfree,

And a small cabin build there, of clay and wattles made:

Nine bean-rows will I have there, a hive for the honey-bee;

And live alone in the bee-loud glade.

And I shall have some peace there, for peace comes dropping slow,

Dropping from the veils of the morning to where the cricket sings;

There midnight's all a glimmer, and noon a purple glow,

And evening full of the linnet's wings.

I will arise and go now, for always night and day

I hear lake water lapping with low sounds by the shore;

While I stand on the roadway, or on the pavements grey,

I hear it in the deep heart's core.