Коли старою будеш ти дрімлива й сива,

Й куняючи біля каміна, візьмеш книжку,

Й відкриєш тихо, і згадаєш погляд ніжний

Своїх очей колишніх, їх містичну силу;

Скількох манила в тобі милості хвилина,

Вони любили твою вроду щиро й марно,

Один любив твій образ, змінений печаллю,

Лиш він кохав тебе за душу пілігріма;

І нахилившись до гарячого каміна,

Буркочеш, скрушно, що любов майнула

І подалася геть над горішні вершини

І серед зоряних роїв свій лик сховала.

When you are old

When you are old and grey and full of sleep,

And nodding by the fire, take down this book,

And slowly read, and dream of the soft look

Your eyes had once, and of their shadows deep;

How many loved your moments of glad grace,

And loved your beauty with love false or true,

But one man loved the pilgrim Soul in you,

And loved the sorrows of your changing face;

And bending down beside the glowing bars,

Murmur, a little sadly, how Love fled

And paced upon the mountains overhead

And hid his face amid a crowd of stars.