Тварини були

недосконалими,

довгохвостими,

понуроголовими.

Крок за кроком вони

пристосовувалися,

зливалися з пейзажем,

заводили розкраску, грацію, політ.

Кіт,

тільки кіт

явився зразу

і гордовито:

народився цілком довершеним,

гуляє один і знає, чого хоче.

Людина хоче бути рибою і птахом,

змія хотіла б мати крила,

собака це дезорієнтований лев,

інженер хоче бути поетом,

муха навчається на ластівку,

поет намагається удавати з себе муху,

але кіт

хоче бути тільки котом

і кожен кіт - це кіт

від вусів до хвоста,

від ночі коли відчуває живого

пацюка до своїх золотих очей.

Немає нікого

як він,

не мають 

ні місяць, ні квітка

такої будови тіла:

він один єдиний

як сонце чи топаз,

і еластичні лінії контура його тіла

сильні й витончені як

лінії носової частини корабля.

В його жовтих очах

залишається тільки

щілина

щоб розкидатися монетами вночі.

О маленький

імператор без володінь,

конквістадор без вітчизни,

маленький тигр вітальні, весільний

султан небес

на еротичному даху,

буря кохання

у всіх на виду,

ти заявляєш

коли приходиш

і сідаєш

делікатно чотирма лапками

на підлогу,

що відчуваєш

запах

недовіри

до всього

що є земного

бо воно брудне для лапок кота.

О незалежний звір

у домі, самовпевнений

символ ночі,

сонливий, гімнастичний

і відсторонений,

наймудріший кіт,

таємна поліція

осель,

символ

зі

зниклого оксамиту,

можливо немає

загадки

в твоїй поведінці,

можливо ти не загадка,

тебе знає весь світ і ти належиш

до незагадкових мешканців,

можливо так думаємо ми всі,

всі вважаємо себе господарями,

власниками наших

котів, товаришами,

колегами,

учнями чи друзями

своїх котів.

Не я.

Я не згоден.

Я не знаю кота.

Я знаю все, життя і його архіпелаги,

море і незліченні міста,

ботаніку,

пестик з його гріхами,

більш-менш математику,

кратери вулканів світу,

туманні уявлення про шкіру крокодила,

непомітну доброту пожежника,

атавістичний синій колір священника,

але не можу розгадати кота.

Мій розум спотикається об його байдужість,

в його очах так багато золота.

Pablo Neruda "ODA AL GATO"

Los animales fueron

imperfectos,

largos de cola, tristes

de cabeza.

Poco a poco se fueron

componiendo,

haciéndose paisaje,

adquiriendo lunares, gracia, vuelo.

El gato,

sólo el gato

apareció completo

y orgulloso:

nació completamente terminado,

camina solo y sabe lo que quiere.

El hombre quiere ser pescado y pájaro,

la serpiente quisiera tener alas,

el perro es un león desorientado,

el ingeniero quiere ser poeta,

la mosca estudia para golondrina,

el poeta trata de imitar la mosca,

pero el gato

quiere ser sólo gato

y todo gato es gato

desde bigote a cola,

desde presentimiento a rata viva,

desde la noche hasta sus ojos de oro.

No hay unidad

como él,

no tienen

la luna ni la flor

tal contextura:

es una sola cosa

como el sol o el topacio,

y la elástica línea en su contorno

firme y sutil es como

la línea de la proa de una nave.

Sus ojos amarillos

dejaron una sola

ranura

para echar las monedas de la noche.

Oh pequeño

emperador sin orbe,

conquistador sin patria,

mínimo tigre de salón, nupcial

sultán del cielo

de las tejas eróticas,

el viento del amor

en la intemperie

reclamas

cuando pasas

y posas

cuatro pies delicados

en el suelo,

oliendo,

desconfiando

de todo lo terrestre,

porque todo

es inmundo

para el inmaculado pie del gato.

Oh fiera independiente

de la casa, arrogante

vestigio de la noche,

perezoso, gimnástico

y ajeno,

profundísimo gato,

policía secreta

de las habitaciones,

insignia

de un

desaparecido terciopelo,

seguramente no hay

enigma

en tu manera,

tal vez no eres misterio,

todo el mundo te sabe y perteneces

al habitante menos misterioso,

tal vez todos lo creen,

todos se creen dueños,

propietarios, tíos

de gatos, compañeros,

colegas,

discípulos o amigos

de su gato.

Yo no.

Yo no suscribo.

Yo no conozco al gato.

Todo lo sé, la vida y su archipiélago,

el mar y la ciudad incalculable,

la botánica,

el gineceo con sus extravíos,

el por y el menos de la matemática,

los embudos volcánicos del mundo,

la cáscara irreal del cocodrilo,

la bondad ignorada del bombero,

el atavismo azul del sacerdote,

pero no puedo descifrar un gato.

Mi razón resbaló en su indiferencia,

sus ojos tienen números de oro.