Рима LIII

І знову темні ластівки вернуться,

повісять гнізда на твоїм балконі,

і знову їхні кришталеві крила

дзвоном озвуться.

Та ті, що у польоті завмирали

від мого щастя і твоєї вроди,

що наші імена запам'ятали...

ті... не вернуться!

Вернеться знову жимолость руниста

плестися по стіні твойого саду,

та вечорами квіти ще гарніші

не розів'ються.

Але ті давні роси променисті,

що дивували нас тремтінням крапель

і наче сльози дня стікали з листя....

ті... не вернуться!

До тебе знов кохання повернеться,

у вухах зазвучать слова гарячі;

і твоє глибоко заснуле серце

може розбудять.

А я німий, натхненний, на колінах,

молився я на тебе, як на Бога,

як я кохав... ніхто так безнадійно

вже не полюбить.

GUSTAVO ADOLFO BÉCQUER "RIMA LIII. Volverán las oscuras golondrinas"

Volverán las oscuras golondrinas

en tu balcón sus nidos a colgar,

y otra vez con el ala a sus cristales

jugando llamarán.

Pero aquellas que el vuelo refrenaban

tu hermosura y mi dicha a contemplar,

aquellas que aprendieron nuestros nombres…

ésas… ¡no volverán!

Volverán las tupidas madreselvas

de tu jardín las tapias a escalar,

y otra vez a la tarde aún más hermosas

sus flores se abrirán.

Pero aquellas cuajadas de rocío

cuyas gotas mirábamos temblar

y caer como lágrimas del día…

ésas… ¡no volverán!

Volverán del amor en tus oídos

las palabras ardientes a sonar;

tu corazón de su profundo sueño

tal vez despertará.

Pero mudo y absorto y de rodillas,

como se adora a Dios ante su altar,

como yo te he querido…, desengáñate,

nadie así te amará.