У темному кутку вітальні,

мабуть, господарем забута,

покрита пилом і німа,

виднілась арфа.

На її струнах спали ноти,

неначе сплять на гілці птиці,

ждучи, що руки снігопаду

прогонять їх!

Ай! - думав я - як часто геній

так само спить на дні душі,

чекаючи, як Лазар, зову,

який звелить: "Вставай і йди!"

Gustavo Adolfo Bécquer "Rima VII"

Del salón en el ángulo oscuro,
de su dueño tal vez olvidada,
silenciosa y cubierta de polvo
veíase el arpa.

¡Cuánta nota dormía en sus cuerdas,
como el pájaro duerme en las ramas,
esperando la mano de nieve
que sabe arrancarlas!

¡Ay! -pensé-. ¡Cuántas veces el genio
así duerme en el fondo del alma,
y una voz, como Lázaro, espera
que le diga: "Levántate y anda!"