Прадавня тиша... Скрізь пітьма зловісна...

Враз промінь розриває хмар завісу,

З сліпого Небуття встає безмежний світ,

Будує простір, тьму руйнує світло,

Творить хребти й вершини, схили й прірви,

Велить Землі твердіти, небесам синіть.

Здолавши творчо злочини і битви,

Цей промінь сіяв майбуття вагітність:

Від іскри загорівся страхітливий світ:

Мінливість там, де світло кидає посів,

Узгоджується і звучить Величність

Хвали життю й Творцю здобутків світла

Й наступний рух, повернення до Бога,

і крізь усе вершить живе створіння

до Духа-Батька видатні прориви.

В них мука й радість, слово, образ, співи,

Звід світу, тріумфальний звід собору,

Є в них любов, дух, щастя, ріст, боріння.

Zu einer Toccata von Bach

Urschweigen starrt ... Es waltet Finsternis ...

Da bricht ein Strahl aus zackigem Wolkenriß,

Greift Weltentiefen aus dem blinden Nichtsein,

Baut Räume auf, durchwühlt mit Licht die Nacht,

Läßt Grat und Gipfel ahnen, Hang und Schacht,

Läßt Lüfte locker blau, läßt Erde dicht sein.

Es spaltet schöpferisch zu Tat und Krieg

Der Strahl entzwei das keimend Trächtige:

Aufglänzt entzündet die erschrockne Welt:

Es wandelt sich, wohin die Lichtsaat fällt,

Es ordnet sich und tönt die Prächtige

Dem Leben Lob, dem Schöpfer Lichte Sieg

Und weiter schwingt sich, gottwärts rückbezogen,

Und drängt durch aller Kreatur Getriebe

Dem Vater Geiste zu der große Drang.

Er wird zu Lust und Not, zu Sprache, Bild, Gesang,

Wölbt Welt um Welt zu Domes Siegesbogen,

Ist Trieb, ist Geist, ist Kampf und Glück, ist Liebe.