Ми добре знаємо цього Суффена [1], Варе [2],

приємний чоловік, освічений, дотепний,

до того ж старанно й давно складає вірші.

Їх мабуть тисяча, чи десять тисяч, безліч

ним створених й не на якомусь палімпсесті [3]

записаних: папірус царський [4], нова шишка [5],

з червоного пергаменту обложка книги,

розкреслена свинцем і пемзою відтерта.

Але при читанні розумний і дотепний

Суффен козиним пастухом чи землекопом

здається раптом: він такий несхожий, дивний.

Що думаєш про це? Чому дотепник знаний,

який повсюди за розумника вважався,

дурним незграбним селюком стає відразу,

коли торкається поезії, при цьому

щасливий він завжди, коли поеми пише:

настільки гордий, що дивується на себе.

Звичайно кожен помилявся, та не кожен

такий, що здатен бачити в собі Суффена.

Насправді нам властиво всім себе дурити;

не бачимо ми сумку в себе за плечима [6].

[1] Вар - Публій Алфен Вар з Кремони, поет з кола езотериків і критик, друг Катулла, Вергілія і Горація, оплаканий Горацієм в оді 1.24

[2] Суффен – маловідомий поет, до нашого часу не дожив жоден його рядок

[3] палімпсест – пергамент, з якого вичищений попередній текст. Використовувався для чорновиків.

[4] папірус царський – сорт папіруса шириною близько 25 см, який використовували для виготовлення особливо цінних книг, зокрема, релігійних, тому його ще назвали ієратичним папірусом. Виготовлявся з серцевини стебла папіруса, був світлим і тонким, тому на ньому писали лише з однієї сторони. Пізніше цей сорт отримав назву „августівький” на честь імператора Августа Октавіана.

[5] шишка – виступаюча назовні голівка палиці, на яку намотувався книжковий свиток

[6] посилання на перекладену Федром байку Езопа:

Федр. IV.10. Про недоліки людей

Нам кожному дає Юпітер дві торбини:

недоліки складати: за плечима свої,

чужі на грудях тягарем висять.

Тому ми власні недоліки не бачимо;

і одночасно чітко рахуємо чужі.

PHAEDRVS IV.X. De Vitiis Hominum

Peras imposuit Iuppiter nobis duas:

propriis repletam uitiis post tergum dedit,

alienis ante pectus suspendit grauem.

Hac re uidere nostra mala non possumus;

alii simul delinquunt, censores sumus.

XXII. ad Varum

Suffenus iste, Vare, quem probe nosti,
homo est venustus et dicax et urbanus,
idemque longe plurimos facit versus.
puto esse ego illi milia aut decem aut plura
perscripta, nec sic ut fit in palimpsesto
relata: cartae regiae, novi libri,
novi umbilici, lora rubra membranae,
derecta plumbo et pumice omnia aequata.
haec cum legas tu, bellus ille et urbanus
Suffenus unus caprimulgus aut fossor
rursus videtur: tantum abhorret ac mutat.
hoc quid putemus esse? qui modo scurra
aut si quid hac re scitius videbatur,
idem infaceto est infacetior rure,
simul poemata attigit, neque idem umquam
aeque est beatus ac poema cum scribit:
tam gaudet in se tamque se ipse miratur.
nimirum idem omnes fallimur, neque est quisquam
quem non in aliqua re videre Suffenum
possis. suus cuique attributus est error;
sed non videmus manticae quod in tergo est.