Сумний Катулле, не втрачай в журбі розум, 

змирися з тим, що назавжди її втратив.         

Колись для тебе сяяло ясне сонце,                  

була твоєю посеред дівчат краща,                  

кохав її, як не кохав ніхто жодну.                   

За нею вслід веселі затівав ігри,                     

яких хотів ти і вона була згодна.                    

тоді для тебе сяяло ясне сонце.                      

вона зріклася: то й тобі бажать годі.              

не повернеш минуле, не живи горем,            

а непохитно зберігай твердий розум.            

прощай, кохана, вирішив Катулл твердо,      

не слід чинити всупереч твоїй волі.              

З ким ти, нещасна, зможеш мовити слово.  

Зрадливій горе! випала така доля?                

З ким зараз ти? Цінує хто твою вроду?         

Кого кохаєш? Ввіп'єшся в чиї губи?            

А ти, Катулле, будь твердим і незрушним.

Gaius Valerius Catullus "VIII. Miser Catulle, desinas ineptire"

Miser Catulle, desinas ineptire,

et quod vides perisse perditum ducas.

fulsere quondam candidi tibi soles,

cum ventitabas quo puella ducebat

amata nobis quantum amabitur nulla.

ibi illa multa tum iocosa fiebant,

quae tu volebas nec puella nolebat.

fulsere vere candidi tibi soles.

nunc iam illa non vult: tu quoque, impotens, <noli,>

nec quae fugit sectare, nec miser vive,

sed obstinata mente perfer, obdura.

vale, puella. iam Catullus obdurat,

nec te requiret nec rogabit invitam:

at tu dolebis, cum rogaberis nulla.

scelesta, vae te! quae tibi manet vita?

quis nunc te adibit? cui videberis bella?

quem nunc amabis? cuius esse diceris?

quem basiabis? cui labella mordebis?

at tu, Catulle, destinatus obdura.