Моє кохання тайне, смерть жива,

Чекав даремно я від тебе звістки,

І уявляв, як засихає квітка,

якою жив і втратить не бажав.

Повітря вічне і байдужий камінь  

не уникають горя й не шукають.

У грудях зайве серце відчуває

холодний мед, що місяць розливає.

Без тебе від страждання рвуться жили.

Голубка й тигр живуть в твоєму тілі,

Змагання кігтів гострих й білих лілій.

Утіш, бо моя мова божевільна,

чи відпусти, дозволь безжурно жити,

пітьма в душі зведе в пітьму могильну.

4. Soneto de la Carta

Amor de mis entrañas, viva muerte,
en vano espero tu palabra escrita
y pienso, con la flor que se marchita,
que si vivo sin mi quiero perderte. 

El aire es inmortal, la piedra inerte
ni conoce la sombra ni la evita.
Corazón interior no necesita
la miel helada que la luna vierte. 

Pero yo te sufrí, rasgué mis venas,
tigre y paloma sobre tu cintura
en duelo de mordiscos y azucenas. 

Llena, pues, de palabras mi locura
o déjame vivir en mi serena
noche del alma para siempre oscura.