Вогонь постав над полем з надвечір’я,

немов олень наставив роги гнівні.

Долина простяглась. На її спині

кружляє вихорами вітер свіжий.

В повітрі диму падають кристали.

Кошачі очі жовті і журливі.

Я й погляд мій у гіллі заблукали.

Туди-сюди хитає річка гілля.

Прийшло до мене розуміння істин.

Вони рефреном є у кожній пісні.

Між очеретом і передвечір’ям,

Як дивно, що я звуся Федеріко!

De otro modo
La hoguera pone al campo de la tarde 
unas astas de ciervo enfurecido. 
Todo el valle se tiende. Por sus lomos, 
caracolea el vientecillo. 

El aire cristaliza bajo el humo. 
Ojo de gato triste y amarillo. 
Yo, en mis ojos, paseo por las ramas. 
Las ramas se pasean por el río. 

Llegan mis cosas esenciales. 
Son estribillos de estribillos. 
Entre los juncos y la baja tarde, 
¡qué raro que me llame Federico!