Є у Відні десять дівчат,

на плечі заплакана смерть

і є ліс голубиних опудал.

Є скалки розбитих світанків

у музеї вкритому інеєм.

Є там тисяча вікон у залі.

Ай, ай, ай, ай!

Візьми вальс цей з губ онімілих.

Ось цей вальс, ось цей вальс, ось цей вальс,

Саме цей, з коньяком і смертю

який в морі полоще шлейфи.

Я кохаю, кохаю, кохаю,

в кріслі і у книжковій загладі,

в безнадійному коридорі,

на горищі лілій сумному,

в ліжку нашому з місячним сяйвом

в танці із черепашими снами.

Ай, ай, ай, ай!

Візьми вальс цей з осиним станом.

Є у Відні чотири дзеркала

в них піддражнюють губи відлуння.

Є вмираюче піаніно,

яке хлопців фарбує синім.

Є гіркі жебраки на дахах.

Є розливи сумні голосіння

Ай, ай, ай, ай!

Візьми вальс цей, що вмер на руках.

Бо я кохаю, кохаю тебе, моя мила,

на горищі, де граються діти,

сняться древні вогні Угорщини

за чутками там дні погожі,

там отари і сніжні лілії,

на твоєму чолі тіні тихі.

Ай, ай, ай, ай!

Візьми вальс цей "Кохаю навіки".

Танцювати я буду у Відні

Карнавальне вбрання дістану

Із потоків своєї уяви.

Бачиш, на берегах гіацинти!

Свої губи до ніг твоїх кину,

свою душу в світлини і лілії,

й ти ступаєш печальними хвилями

я кохаю, кохана, кохана, покидаю

скрипку й могилу і обірваний вальс.

Pequeño vals Vienés

En Viena hay diez muchachas,

un hombro donde solloza la muerte

y un bosque de palomas disecadas.

Hay un fragmento de la mañana

en el museo de la escarcha.

Hay un salón con mil ventanas.

¡Ay, ay, ay, ay!

Toma este vals con la boca cerrada.

Este vals, este vals, este vals,

de sí, de muerte y de coñac

que moja su cola en el mar.

Te quiero, te quiero, te quiero,

con la butaca y el libro muerto,

por el melancólico pasillo,

en el oscuro desván del lirio,

en nuestra cama de la luna

y en la danza que sueña la tortuga.

¡Ay, ay, ay, ay!

Toma este vals de quebrada cintura.

En Viena hay cuatro espejos

donde juegan tu boca y los ecos.

Hay una muerte para piano

que pinta de azul a los muchachos.

Hay mendigos por los tejados.

Hay frescas guirnaldas de llanto.

¡Ay, ay, ay, ay!

Toma este vals que se muere en mis brazos.

Porque te quiero, te quiero, amor mío,

en el desván donde juegan los niños,

soñando viejas luces de Hungría

por los rumores de la tarde tibia,

viendo ovejas y lirios de nieve

por el silencio oscuro de tu frente.

¡Ay, ay, ay, ay!

Toma este vals del "Te quiero siempre".

En Viena bailaré contigo

con un disfraz que tenga

cabeza de río.

¡Mira qué orilla tengo de jacintos!

Dejaré mi boca entre tus piernas,

mi alma en fotografías y azucenas,

y en las ondas oscuras de tu andar

quiero, amor mío, amor mío, dejar,

violín y sepulcro, las cintas del vals.

Леонард Коен натрапив на Федеріко Гарсія Лорку в 1949 році Підліток Коен увійшов до книжкового магазину Монреаля, взяв якусь книгу, відкрив її, прочитав один з віршів. Це була "Газела про ранковий базар" з "Дивану Тамарита".

У 2011 році Коен після вручення йому Астурійської премії в Ов'єдо сказав, що Лорка був поетом, який "найбільше вплинув на мою молодість. Він був першим поетом, який запросив мене жити в своєму світі". Світ Гранади став частиною канадського світу. Свою першу доньку Леонард Коен назвав Лоркою.