Я блукаю часто серед моря,

слухаючи зрізані недавно квіти.

Переповнений любов’ю й болем,

Часто я  блукаю серед моря,

Як блукаю в серці у дитини.

Уночі мене ніхто не поцілує,

не всміхаються мені безликі люди.

Жоден немовляти не торкнеться,

не згадавши кінський череп мертвий.

Бо шукають на чолі троянди

на суворім костянім пейзажі

і людським рукам немає сенсу

удавати корені підземні.

Як блукаю в серці у дитини,

так блукаю часто серед моря.

Нездогадлива вода, я прагну

світла смерті, що мене поглине.

GACELA DE LA HUIDA

Me he perdido muchas veces por el mar

con el oído lleno de flores recién cortadas.

Con la lengua llena de amor y de agonía

muchas veces me he perdido por el mar,

como me pierdo en el corazón de algunos niños.

No hay nadie que al dar un beso

no sienta la sonrisa de la gente sin rostro,

ni nadie que al tocar un recién nacido

olvide las inmóviles calaveras de caballo.

Porque las rosas buscan en la frente

un duro paisaje de hueso

y las manos del hombre no tienen más sentido

que imitar a las raíces bajo tierra.

Como me pierdo en el corazón de algunos niños,

me he perdido muchas veces por el mar.

Ignorante del agua, voy buscando

una muerte de luz que me consuma.