Хочу я, щоб води не стікали в ріки.

Хочу, щоб в долині не гуляли вітри.

Хочу, щоб безока ніч навік осліпла,

й не цвіла у серці золотиста квітка.

Щоб воли з травою тихо говорили,

Щоб черв’як підземний у пітьмі загинув.

Хочу я, щоб череп заблищав зубами,

і щоб жовтий колір майорів шовками.

Бачу я, що північ знемага від болю,

як переплітається з полуднем в двобою.

Хай здолає захід зелень ядовиту

і зруйнує арки, куди йдуть століття.

Тільки не вип’ячуй безсумнівну чесність,

як нещасний кактус серед очеретів.

Залиш мені тугу про планети милі,

тільки не показуй безсоромне тіло!

Gacela de la terrible presencia

Yo quiero que el agua se quede sin cauce.

Yo quiero que el viento se quede sin valles.

Quiero que la noche se quede sin ojos

y mi corazón sin la flor del oro.

Que los bueyes hablen con las grandes hojas

y que la lombriz se muera de sombra.

Que brillen los dientes de la calavera

y los amarillos inunden la seda.

Puedo ver el duelo de la noche herida

luchando enroscada con el mediodía.

Resisto un ocaso de verde veneno

y los arcos rotos donde sufre el tiempo.

Pero no me enseñes tu limpio desnudo

como un negro cactus abierto en los juncos.

Déjame en un ansia de oscuros planetas,

¡pero no me enseñes tu cintura fresca!