Присвята Хосе Морено Вілла

Тиша вапна і миртів,

Трави з шовку і мальви.

Левкой вишиває черниця

на полотнині палевій.

Павутину сіру мережить,

сім птахів збирає в призму.

Буркоче далеко церква,

лежить, як ведмідь, на спині.

Яка врода! Скільки грації!

На полотнині палевій

вона вишиває пристрасні

квіти своєї фантазії.

Соняшники! Магнолії

у завитках і блискітках!

Які ж то місяць і крокуси

на килимку молитвеннім!

П’ять солодких грейпфрутів

для неї в кухні, що поряд.

Нанесені в Альмарії

П’ять ран Христових*.

Перед очима черниці

скачуть вершників двоє.

Наче сорочка знята,

давні забуті спомини,

бачили хмари і гори,

що вдалині завмерли,

як розбилося серце

із цукру й вербени.

О! як здригнулась долина,

двадцять сонць запалали.

Як назад повернули ріки

Схвильованої уяви!

Але змогли її квіти

устояти серед вітру,

грало у шахи світло

на високих решітках.

* П'ять ран нанесені Христу при розп'ятті на хресті - долоні і ступні пробиті гвоздями, бік - списом.

** мирт символізує смирення, мальва - журбу, левкой - печаль, грейпфрут - заборонене кохання

La monja gitana

           A José Moreno Villa

Silencio de cal y mirto.
Malvas en las hierbas finas.
La monja borda alhelíes
sobre una tela pajiza.
Vuelan en la araña gris,
siete pájaros del prisma.
La iglesia gruñe a lo lejos
como un oso panza arriba.
¡Qué bien borda! ¡Con qué gracia!
Sobre la tela pajiza,
ella quisiera bordar
flores de su fantasía.
¡Qué girasol! ¡Qué magnolia
de lentejuelas y cintas!
¡Qué azafranes y qué lunas,
en el mantel de la misa!
Cinco toronjas se endulzan
en la cercana cocina.
Las cinco llagas de Cristo
cortadas en Almería.
Por los ojos de la monja
galopan dos caballistas.
Un rumor último y sordo
le despega la camisa,
y al mirar nubes y montes
en las yertas lejanías, 
se quiebra su corazón
de azúcar y yerbaluisa.
¡Oh!, qué llanura empinada
con veinte soles arriba.
¡Qué ríos puestos de pie
vislumbra su fantasía!
Pero sigue con sus flores,
mientras que de pie, en la brisa,
la luz juega el ajedrez
alto de la celosía.