Дзвіночками срібними

Воли дзвонять.

- Куди йдеш, дівчино,

Із сонця і снігу?

- Йду до маргариток

На зеленій ниві.

- Нива так далеко,

І тебе злякають.

- Привиди і ями

Не страшні коханню.

- Бійся сонця, дівчино

Із сонця і снігу.

- Згасло воно в косах

Тепер вже навіки.

- Хто ти світла дівчино.

Прибула ти звідки?

- Я прийшла з любові,

Де джерельні води.

Дзвіночками срібними

Воли дзвонять.

- Що в устах несеш ти,

Що в тебе сяє?

- То кохання зірка,

Що живе і згасає.

- Що це твоє серце

Тонко й гостро крає?

- Шпага мого милого,

Що живе й згасає.

- Що в очах у тебе,

Чорне і врочисте?

- Мої сумні мрії,

Які ранять вічно.

- Чому смерті чорної

На тобі покрови?

- Ай, вдова крім болю

Не знає нічого!

Від графа Лавра

Із роду Лаврових.

- Той, кого шукаєш,

Не вернув любові?

- Я шукаю графа

Із роду Лаврових.

- Шукаєш кохання,

Удова зрадлива?

Єдине кохання

Хай би ти зустріла.

- Лиш зірки на небі

Мене покохають.

Де знайти кохання,

Що живе й згасає?

- Під водою мертвим,

Дівчино зі снігу,

Журба його вкрила

Ще й гвоздики.

Ай! мандрівний лицар

Місячної ночі

Серед кипарисів,

Тобі серце вручу.

- Ах, Ізидо з мрії.

Мила не медова,

Наче з губ дитини

Ллється твоя мова.

Віддам тобі серце,

Серце ослабіле,

Що було жіночими

Зранене очима.

- Кавалер галантний,

Господь з тобою.

Я шукаю графа

Із роду Лаврових...

- Прощавай, дівчино,

Дрімлива трояндо,

Ти йдеш за коханням,

А я помираю.

Дзвіночками срібними

Воли дзвонять.

Струменем джерельним

З серця кров стікає.

Цей вірш перегукуюється з відомою дитячою ігровою андалузькою пісенькою "Удовиця графа Лавра"

Я удовиця

Графа Лавра,

Яка хоче заміж

Й за кого, не знає.

Якщо хочеш заміж

Й не маєш за кого,

Ось тобі аж сто,

Обирай любого.

Я візьму цю дівчину,

Що за всіх найкраща

Дівчину солодшу

Від квітня і травня.

Я удовиця

Графа Лавра,

Яка хоче заміж

Й за кого, не знає.

"La viudita del Conde Laurel":

Yo soy la viudita

del conde Laurel

que quiero casarme

y no encuentro con quién.

Si quieres casarte

y no encuentras con quién,

escoge a tu gusto

que aquí tienes cien.

Escojo a esta niña

por ser la más bella,

la dulce doncella

de mayo y abril.

Yo soy la viudita

del conde Laurel

que quiero casarme

y no encuentro con quién.

Balada de un día de julio

Esquilones de plata
Llevan los bueyes.

—¿Dónde vas, niña mía,
De sol y nieve?

—Voy a las margaritas
Del prado verde.

—El prado está muy lejos
Y miedo tiene.

—Al airón y a la sombra
Mi amor no teme.

—Teme al sol, niña mía,
De sol y nieve.

—Se fue de mis cabellos
Ya para siempre.

—Quién eres, blanca niña.
¿De dónde vienes?

—Vengo de los amores
Y de las fuentes.

Esquilones de plata
Llevan los bueyes.

—¿Qué llevas en la boca
Que se te enciende?

—La estrella de mi amante
Que vive y muere.

—¿Qué llevas en el pecho
Tan fino y leve?

—La espada de mi amante
Que vive y muere.

—¿Qué llevas en los ojos,
Negro y solemne?

—Mi pensamiento triste
Que siempre hiere.

—¿Por qué llevas un manto
Negro de muerte?

—¡Ay, yo soy la viudita
Triste y sin bienes!

Del conde del Laurel
De los Laureles.

—¿A quién buscas aquí
Si a nadie quieres?


—Busco el cuerpo del conde
De los Laureles.

—¿Tú buscas el amor,
Viudita aleve?
Tú buscas un amor
Que ojalá encuentres.

—Estrellitas del cielo
Son mis quereres,
¿Dónde hallaré a mi amante
Que vive y muere?

—Está muerto en el agua,
Niña de nieve,
Cubierto de nostalgias
Y de claveles.

—¡Ay! caballero errante
De los cipreses,
Una noche de luna
Mi alma te ofrece.

—Ah Isis soñadora.
Niña sin mieles
La que en bocas de niños
Su cuento vierte.
Mi corazón te ofrezco,
Corazón tenue,
Herido por los ojos
De las mujeres.

—Caballero galante,
Con Dios te quedes.

—Voy a buscar al conde
De los Laureles...

—Adiós mi doncellita,
Rosa durmiente,
Tú vas para el amor
Y yo a la muerte.

Esquilones de plata
Llevan los bueyes.

—Mi corazón desangra
Como una fuente.