Дерево кров'ю[1] крапле на світанні,

ридає породілля над дитям.

Перед вікном ввижається кістяк,

а її голос наче скалка в рані.

Коли проллється світло і постане

прозора сутність міфів з забуття,

з гарячки вен прийде передчуття

спіліших яблук на шляху обману.[2]

Адамові насниться пристрасть глини,

прудке дитя до нього поспішає

й підставлені під ляпас права й ліва.[3]

А поряд з іншим сутінним[4] Адамом

безплідний місяць[5], висохле каміння

дитину проганяє своїм сяйвом.

[1] "А якщо Всевишній дасть тобі дожити, то побачиш, що після третьої труби раптово засяє серед ночі сонце і місяць тричі на день; і з дерева буде капати кров, камінь подасть голос свій, і народи похитнуться." (Третя книга Ездри, розіл 5 http://vydavnytstvo.org.ua/bibliia/staryi-zavit/139-%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%8F-%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B0-%D0%B5%D0%B7%D0%B4%D1%80%D0%B8.html)

[2] Яблуко з дерева пізнання призвело до гріхопадіння.

[3] "Хто вдарить тебе по правій щоці, підстав йому й ліву" (Нагірна проповідь Іісуса).

[4] До 1983 року рідні Федеріко Гарсіа Лорки не дзволяли публікувати гомоеротичні "Сонети сутінного кохання", присвячені його останньому коханню Рафаелю Родригесу Рапуну, який загинув в армії республіканців через рік після загибелі Лорки

[5] Місяць один з символів гомосексуальності.

Це вірш про дві сутності Адама, людини, створеної з глини. Одна сутність слідує заповідям Божим, інша йде шляхом гріхопадіння. Нагорода першому - продовження роду, кара іншому - безплідність. Адам на розпутті.

Adan

Árbol de sangre moja la mañana
por donde gime la recién parida.
Su voz deja cristales en la herida
y un gráfico de hueso en la ventana.

Mientras la luz que viene fija y gana
blancas metas de fábula que olvida
el tumulto de venas en la huida
hacia el turbio frescor de la manzana.

Adán sueña en la fiebre de la arcilla
un niño que se acerca galopando
por el doble latir de su mejilla.

Pero otro Adan oscuro esta soñando
neutra luna de piedra sin semilla
donde el niño de luz se irá quemando.