Пасмом текучого шовку кинутим вітром під стіну

Гуляє вона вздовж паркану по стежці в саду Кенігстон,

Вона повільно вмирає від нервової анемії.

А десь поблизу юрма

Брудних, міцних, незнищимих дітей злидарів.

Вони успадкують землю.

На ній обривається рід.

Її обійняла журба, вишукана і безмежна.

Вона хоче, аби хто-небудь з нею поговорив,

І навіть боїться, що я здатен на цю нескромність.

Ezra Pound "The Garden"
Like a skein of loose silk blown against a wall
She walks by the railing of a path in Kensington Gardens,
And she is dying piece-meal
of a sort of emotional anemia.

And round about there is a rabble
Of the filthy, sturdy, unkillable infants of the very poor.
They shall inherit the earth.

In her is the end of breeding.
Her boredom is exquisite and excessive.

She would like some one to speak to her,
And is almost afraid that I
will commit that indiscretion.