"Тоді ні сяючий круг сонця не вітали,

ні дику силу землі чи моря, тому в той час незмінювану сферу,

вмістилище гармонії, заповнював незмінюваний Бог, радіючи

довершеній самотності"

Емпедокл[2]

Довершена самотність:

Призначена мені в моїй уяві.

Злітаю я на крилах незвіданих акордів

Які вам не почути,

Не розпізнати

Музику мою чудесну і нестримну,

Варварську, дику, надзвичайну.

Злітаю я на ноті, яку не чують

і на акорді, що не насниться.

Поглянь, ваша затерта гармонія в минулому

як попіл і запліснявілий хліб,

В сльозах я помираю вранці

Цілую я ридання мертвих.

Для мене радість - вітер в небі,

Моє питво - наруга ночі,

Моя любов - блиск метеорів;

Покинута в польоті осінь.

Зависнувши в долині долі,

Менадам[3] обвиваю тирси[4].

Поглянь, взялись три Евменіди [5]

вершити суд по моїй волі.

Бо на незвіданих акордах літаю я посеред бурі.

Кров світла - Божа благодать,

Я ж прихисток людської крові

О Самота, О Самота,

Дарунок твій - прорив вогненний

Із раю в пекло й знов назад

Твій вміст - суть Божого в людині!

Бо я нестримний, таємничий,

Для мене харч - нелюдська їжа,

Мій дім - дощ всупереч риданню,

Моє питво - вино зі снігу.

Моя мелодія для вас незрозуміла

Божевільна, дисгармонійна,

Як брязкіт тисячі кимвалів[6].

В ній усміх сфінкса над пісками

І скрипка, що царям співає, -

Найменші із моїх велінь.

Один, довершений, безжурний,

Цілую безіменні знаки

Й закон мого буття глибинний -

співати безіменним храмам.

Втікаю я на крилах ноти незнаної,

Не кориться законам вашим моя мелодія,

Не здатні ви піти за мною моїм шляхом,

Поглянь! Я не приймаю вимоги ваші,

Тим бажанням, які ви маєте, не слідую.

Поглянь! Я тану багряним полум'ям в тумані,

Недопустимий мій акорд в гармонії непримиренній.

[1] Anima sola (лат.) - самотня душа

[2] Емпедокл - давньогрецький філософ (490 до н.е. - 430 до н.е.), - який вважав, що первинна стихія перебувала у стані злагоди і спокою, утворюючи божественну сферу. Рівновагу порушила ненависть. Боротьба любові з ненавистю призвела до утворення двох сфер: в досконалій існує божественне, в недосконалій - людське.

[3] Менади - в давньогрецькій міфології несамовиті шанувальниці і супутниці Діоніса, римляни їх називали вакханками.

[4] Тирс - дерев'яний жезл, обвитий плющем і виноградом. Менади під тирси маскували списи

[5] Евменіди (Ерінії, фурії) - богині помсти. Тісіфона мстить за вбивство, Алекто - непрощаюча і Мегера - заздрісниця

[6] Кимвали - старовинний ударний музичний інструмент складається з двох порожніх металевих півкуль, які при співударянні голосно дзвенять

ANIMA SOLA

«Then neither is the bright orb of the sun greeted nor yet

either the shaggy might of earth or sea, thus then, in the firm

vessel of harmony is fixed God, a sphere, round, rejoicing in

complete solitude.»

Empedokles

Exquuisite loneliness:

Bound of mine own caprice

I fly on the wings of an unknown chord

That ye hear not,

Can not discern

My music is weird and untamed

Barbarous, wild, extreme,

I fly on the note that ye hear not

On the chord that ye can not dream.

And lo, your out worn harmonies are behind me

As ashes and mouldy bread,

I die in the tears of the morning

I kiss the wail of the dead.

My joy is the wind of heaven,

My drink is the gall of night,

My love is the light of meteors;

The autumn leaves in flight.

I pendant sit in the vale of fate

I twine the Maenad strands

And lo, the three Eumenides

Take justice at my hands.

For I fly in the gale of an unknown chord.

The blood of light is God’s delight

And I am the life blood’s ward.

O Loneliness, O Loneliness,

Thou boon of the fires blown

From heaven to hell and back again

Thou cup of the God man’s own!

For I am a weird untamed

That eat of no man’s meat

My house is the rain ye wail against

My drink is the wine of sleet.

My music is your disharmony

Intangible, most mad,

For the clang of a thousand cymbals

Where the sphinx smiles o’er the sand,

And viol strings that outsing kings

Are the least of my command.

Exquisite, alone, untrammeled

I kiss the nameless sign

And the laws of my inmost being

Chant to the nameless shrine.

I flee on the wing of a note ye know not,

My music disowns your law,

Ye can not tread the road I wed

And lo! I refuse your bidding.

I will not bow to the expectation that ye have.

Lo! I am gone as a red flame into the mist,

My chord is unresolved by your counter harmonies.